22.10

ДИТЯЧИЙ САДОК 

ЗАНЯТТЯ:ОЗНАЙОМЛЕННЯ ІЗ СОЦІУМОМ 

ТЕМА:ОСІННІ СВЯТА 

ПРОГРАМОВІ ЗАВДАННЯ 

-ознайомити дітей з українськими осінніми святами;обжинками та святом Покрови

-сприяти відродженню звичаїв,традицій українського народу 

-виховувати повагу до звичаїв свого краю

 Бесіда на тему «Обжинки - свято врожаю»

Мета: Розширити уявлення дітей про працю хліборобів; про довгий шлях «від зернини до хлібини». Формувати уявлення про важливу роль хліба в житті кожної людини. Дати уявлення про українські традиції збору урожаю, послідовність проведення жнив. Вчити розуміти значення і мудрість народних прислів'їв. Виховувати повагу до праці хлібороба, бережливе ставлення до хліба.

Обладнання: ілюстрації, що зображують працю хліборобів, колоски, сніп, хлібобулочні вироби, коровай на вишитому рушнику, калина, сіль в солонці; знаряддя праці: серп, коса, ціп; «дідух», «вінок», обрядові пісні, слайди із зображенням жниварських дійств.

Хід заняття:
(бесіда супроводжується показом слайдів).

Вихователь: (тримає в руках колоски).  Діти, погляньте, що у мене в руках? (колоски). А де можна побачити багато таких колосків? (на полі). А для чого люди вирощують зернові культури? Як називають людей, які вирощують хліб? (відповіді дітей).

Вихователь: А які хлібобулочні вироби ви помітили на нашому столі? (відповіді дітей). А чи знаєте ви, як вирощують хліб? Шлях від зернини до хлібини дуже довгий і важкий (показ ілюстрацій, пояснення дій).

Вихователь: Уже серпень місяць, скоро і літу кінець. На полях достигли жито, пшениця, ячмінь...

Дитина:  

Літо, літо, літечко!

Вже достигло житечко,

І пшениця і ячмінь,

Золотіє далечінь.
Дитина: 

Колосочку, колосе, мудра голова,

Розкажи нам, колосе, чи скоро жнива?
Дитина: 

Вже не за горами золоті жнива.

Вже до землі хилюся я, повнісінький зерна.

Вихователь: Сьогодні я познайомлю вас із українською традицією збору урожаю.

Вихователь: Коли на більшості території України достигали зернові культури, у житті хліборобів розпочиналася гаряча пора – жнива. В ті часи в українців не було сучасної сільськогосподарської техніки, тому люди збирали урожай вручну: чоловіки косили косами, а жінки жали серпами, в’язали снопи (слайд, показ інвентарю). Робота тривала зранку до вечора, бо час не жде, і достигле зерно може висипатися із колосків. Але, якою б тяжкою не була праця на полі, вона завжди супроводжувалася піснями (зажинковими, жнивними та обжинковими). З піснею йшли в поле і повертались додому, з піснею працювали й відпочивали, піснею урочисто вінчали успішне закінчення жнив.

На весь період жнив село ніби вимирало, удома залишалися лише діти та старі люди, які приглядали за господарством. Традиційно збирати врожай йшли гуртом, толокою, яка об’єднувала родичів, сусідів. Хлібороби виходили в поле цілими сім’ями, чисто одягнені, з хлібом у руках. Господар поля, повернувшись на схід сонця, скидав капелюха і промовляв: «Дай, Боже, час добрий і пору, в доброму здоров’ї пожати і на той рік дочекати!» або «Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько».

Символічним завершенням важкої річної праці хліборобів – було святкування обжинків. Обжинки - не просто свято урожаю, а й єднання родини. Недарма в обрядових піснях так багато йдеться про рід (Лунає пісня "Зеленеє жито та й овес - тут зібрався рід наш увесь").

Як правило, жнива розпочинали вдосвіта в «легкий», «жіночий» день - середу, п’ятницю чи субботу. Перший зжатий сніп, який називався «зажин», зрізав сам господар або ж найстарша, найшановніша жінка в родині. Прикрашений калиною, польовими квітами, обжинковий сніп - «дід», «дідух», перев’язували червоними стрічками, урочисто приносили додому й ставили в хаті на покуті як символ достатку й добробуту родини. Зерна з цього снопу, освячені в церкві, використовували для весняної сівби, а також випікання весільного короваю.

Дожинаючи ниву, залишали трохи незжатого колосся і в'язали «бороду»,  біля якої залишали хліб, сіль і воду – це віддяка землі за врожай. Казали: «Щоб земля була не голодна». Парубки проповзали під «бородою», «щоби в них цілий рік спина не боліла». Подекуди зберігався звичай, за яким, скінчивши роботу, потомлені жниці качалися по стерні й снопах, примовляючи: «Нивко, нивко, верни мою силку!».

А ще жінки ворожили, кидаючи серпа через себе. Вважали: якщо він тричі встромиться в землю, то чекай наступного року на багатий врожай!

Також, з останніх колосків пшениці робили вінок, який також прикрашали польовими квітами, стрічками і одягали на голову найкращій жниці. Коронована цим вінком жінка (її називали княжною, царівною) зі снопом у руках йшла попереду процесії, що з піснями й танцями рухалася з поля на подвір'я господаря, співаючи обрядові пісні.

Дорогою лунало:
Наше село веселе,
Ми віночок несемо.
Не з золота – з яриці,
З одної пшениці.

Господар зустрічав людей на воротях. Женці з побажаннями щастя і добробуту передавали господарю сніп та вінок, промовляючи:

Віншуємо Вас вінком,
Житнім колоском!
Щоб ви дочекали сіяти і орати,
І женців збирати.
Щоб вам родило стільки кіпок,
Як у небі зірок.
Щоб вам уродило стільки стіжків,
Як у вінку колосків.
Щоб ви були багаті на бджоли і вівці,
На гроші і червінці!
Щоб був мир в Україні
І в кожній родині!
Щастя нам усім при здоров’ї
Хліб спожити та на кращий заробити!
Щоб  у всіх на столі завжди
Був величний коровай наш пшеничний!

Господар запрошував всіх до святкового столу. Молодь продовжувала свято з піснями, танцями й хороводами, проте розходилися рано, бо всі знали, що «завтра знову до роботи»!

Вінок зберігали на покуті всю зиму, разом з Дідухом, на його зернятках дівчата ворожили, зерном з нього також розпочинали сівбу наступного року.

Вихователь: кажуть в народі правдиві слова: «Хліб-годувальник – всьому голова!»
Хліб – був і є символом святості, щастя, здоров’я та багатства. Тому здавна вчили берегти хліб, бо він – святий, головний продукт на столі.

З хлібом та його вирощуванням пов’язано багато приказок та прислів’їв. Давайте згадаємо деякі: «Хліб – усьому голова», «Хіб кидати – втрачати силу», «Легкого хліба не буває», «Яка пшениця – така й паляниця», «Без труда – не їстимеш пирога», «Землю поважай – буде добрий урожай», «Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться», «Праця чоловіка годує, а лінь – марнує».

Вихователь: Хліб завжди був у пошані. Про хліб завжди говорили як про живу істоту: «Хліб – батько, а вода – мати». Хліб – це не тільки їжа, а й окраса столу (вихователь бере в руки коровай). Існує давній звичай зустрічати дорогих гостей хлібом-сіллю.

Вихователь говорить слова:

Коли на стіл гарячий коровай,

Кладе твоя матуся сива,

Ти не соромся, синку, запитай:

Чиї ж це руки виплекали диво?

Хто не доспав замріяних ночей

І знемагав у спекотну годину?

Це хлібороб так тяжко працював,

Щоб люд наш український не голодував.

У світлій праці щастя на землі

Встає для нас за ясним видноколом

Цілую хліб гарячий на столі,

Що пахне сонцем, щедрістю і полем.

Підсумок.

Пригощайтеся запашним пирогом. «І у вас, і у нас – хай усе буде гаразд

ЗАНЯТТЯ:РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ТА КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ (ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА)

ТЕМА:РОЛЬОВЕ ОБІГРУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПІСНІ"ХОДИТЬ ГАРБУЗ ПО ГОРОДУ "

ПРОГРАМОВІ ЗАВДАННЯ 

-продовжувати знайомити дітей з городніми рослинами

-формувати інтонаційну виразність мовлення 

-виховувати любов до ХУДОЖНЬОГО слова, української мови 

 

ЗАНЯТТЯ:ХУДОЖНЬО-ПРОДУКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ХУДОЖНЯ ПРАЦЯ)

ТЕМА:ГАРНИЙ УРОЖАЙ

ПРОГРАМОВІ ЗАВДАННЯ 

-вчити створювати  об'ємні композиції з солоного тіста або пластиліну 

-вдосконалювати прийоми зображувальної техніки

Обладнання:натуральні овочі,солоне тісто (пластилін),дощечка для ліплення